Дослідження, яке лягло в основу «Архіву української лесбійської* історії 90-х-2000-х років», я починала з питання: коли ти розпочала своє «лесбійська життя» і як це відбулося?
Під цим запитанням криється багато тектонічних плит особистості лесбійок*: невинний період, період боротьби із собою, період невдалих спроб «виправитися», пізніше — емансипація і повернення до себе. Можливо, не саме в цьому порядку, але тут завжди схований конфлікт, хоча питання про «початок лесбійського життя» і є неправильним.
Історії жінок про особистий процес прийняття своєї сексуальності будуть, мабуть, подібними і в 90-х, і у 2000-х, і у 2010-х, та й зараз. Так буде, доки українське суспільство утримуватиме патріархальний лад. Однак різниця у тому, що тридцять чи двадцять років тому лесбійкам було важче. Так, саме тому, що не було інтернету, інформація не була настільки доступною, не було соцмереж тощо.
Тож запрошую познайомитися з деякими з героїнь дослідження, які поділилися своїми історіями для архіву.
Ксенія з Києва, 51 рік
Коли мені було 21 рік, а це було в 1991 році, я зрозуміла, що я лесбійка. До того віку я не знала взагалі, що існує таке поняття, явище, і що це можливо. Тому я вийшла заміж, бо іншого шляху у жінки тоді не було — ну, і між нами було кохання. Ми встигли народити одну дитину. А в 21 рік я дізналася, що таке (гомосексуальність — прим. авт.) існує.
У 1991 році, після перестройки і розпаду Радянського Союзу з’явилося більше всякої інформації — як у газетах, так і на телебаченні.
Я пам’ятаю цей момент. Це було кабельне телебачення, новинка на той час, де інколи крутили американські фільми. Показували російськомовне інтерв’ю, дівчата, здається, були з Петербурга, десь з Росії. Ось тоді для мене вперше прозвучало слово «лесбійка». Одна з них сиділа до глядача спиною (намагалася зберігати анонімність), а інша, відкрита лесбійка, не приховувала обличчя. І я охуїла, чесно. Тому що весь світ перевернувся і … (Стає емоційною і стримує сльози.)
Ці дівчата були сім’єю. Та, що хотіла зберегти анонімність, до того була одружена з чоловіком, але пішла від нього. Я так розумію, що на той час вона ще не була готова відкриватися. Для мене сам цей факт того, що… Я не можу тобі це пояснити. Я часто заздрю нинішнім молодим людям, тому що мені б їхні можливості. Мені все життя доводилося всім довкола доводити, що я маю право бути собою, що я маю право вибирати професію, яку я хочу, що я маю право жити з ким я хочу.
Але мені було набагато легше за інших. Коли я це (свою сексуальну орієнтацію — прим. авт.) зрозуміла, то в мене в сім’ї років, може, два ще протримався мир, а потім все таки чоловік збунтувався. Я його розумію як людину, не пощастило йому зі мною, що тут зробиш. Але обманювати і жити, зберігаючи такий союз, я не бачила сенсу. Тому рано чи пізно ми розійшлися.
Світлана з Києва, 41 рік
Моя історія почалася в інституті, але теж не одразу. Тоді у мене відбувся перший роман [з жінкою]. Ми були на одному курсі, в нас була практика — романтика. (Сміється.) Там романи ставалися у багатьох. У мене тоді був роман одночасно з хлопцем і дівчиною, так сталося. Але потім хлопець відпав, дівчина лишилася. І ми про це (стосунки — прим. авт.) говорили, як про щось тимчасове, що ми зустрінемо хлопців, повиходимо заміж і т. д. Власне, для неї воно так і сталося, а для мене — ні. Відносини завершилися, бо вона знайшла хлопця, розповіла мені про це, типу похвасталася, я мала порадіти її щастю. А для мене це був якраз той перший дзвоник про те, що «щось це мені не окей», ніякі хлопці там мені ніде не маячать, і для мене має бути щось інше. Після завершення відносин постала проблема, де далі з кимось зустрічатися, ось тоді я почала шукати, власне, де. Це був вже 2000 рік.
Марта зі Львова, 37 років
У моєму оточенні не було ЛГБТ-людей. Коли я була підлітком, я собі ще й ускладнювала життя тим, що намагалася якось абстрагуватися від своїх відчуттів, абстрагуватися частково від себе. Я не сприймала це (гомосексуальніть — прим. авт.) як елемент ідентичності. І цей процес відбувався так трошки десь болісно, десь не болісно: я захопилася релігією, що було свідомим кроком для того, щоб себе якось стишити. Ну, але це не спрацювало, вочевидь. І я десь вже в років 18 зрозуміла, що «ну його, маємо те, що маємо», і просто прийняла це (свою гомосексуальність — прим. авт.) нарешті.
Ольга «Байка» з Києва, 45 років
До 24 років я вважала, що я гетеро, але якась асексуальна. Блокувала думки навіть про жінок, бо «це ж збочення». У мене було дуже упереджене ставлення до лесбійок, хоча я з дитинства закохувалася в дівчат, та все одно якось несвідомо блокувала ці почуття.
Я намагалася зустрічатися з хлопцями, бо ж треба. А в мого тодішнього хлопця була одна подруга лесбійка, художниця. Тоді мені чомусь раптово стало так цікаво, навіть не знаю чому, тож ми з нею познайомилися. А потім я захотіла дружити з її компанією і знайшла там одну дівчину. Вона мені сподобалася, і я просто зрозуміла, що щось незвичне відбувається і треба рити в цьому напрямку. Одним словом, так я зрозуміла про себе все.
Процес самоусвідомлення був складний, він тягнувся десь з 24 до 30 років приблизно. Я пройшла всі стадії внутрішньої гомофобії — і тільки завдяки тому, що я познайомилась з іншими лесбійками та феміністками. Тоді моя внутрішня гомофобія відступила і я стала приймати себе.
Джемма зі Львова, 46 років
Я не шукала собі дівчину чи інших лесбійок. Я просто не могла зрозуміти, що я хочу. Бо з хлопців мені ніхто не подобався. Я довший період була взагалі сама, я не могла зрозуміти: ну, от рік минув, другий, третій, четвертий, а мені ніхто не подобається. До того ж у мене були стосунки з чоловіками, їх там було небагато, але вони все ж таки були (один хлопець і другий — мій чоловік). І все, а так навіть ніхто не подобався.
У цей час, коли я навчалася в університеті, десь у 2001 році, мені було 27, я познайомилася з однією дівчиною — Ірою (ім’я змінено — прим. авт.). Вона з’явилася, бо я товаришувала з моєю подругою (котра була сестрою моєї іншої подруги) Машею (ім’я змінено — прим. авт.) — між іншим, лесбійкою. Якось ми сиділи за кавою чи вечерею, Іра приїхала з Польщі і зайшла до нас в кафе до столика, і ми почали знайомитися.
З Ірою я зрозуміла, що мій потяг до жінок ніяк не порівняти із ставленням до чоловіків. Вона просто була дуже такою наполегливою. Одного разу ми просто ночували у нашої подруги на одному дивані, і я зрозуміла, що я хочу з нею сексу. Що не відбувалося з друзями-чоловіками, з якими ми теж ходили чи в похід абощо і також разом ночували. А на дивані з Ірою потяг дуже сильно відчувався, цілу ніч я просто не могла спати. Я щось не могла зрозуміти, у чому справа, хоч і розуміла, що у мене є потяг до неї. І я почала над цим замислюватися, що як це так.
І все. Довший період часу я про це думала. Ми з Ірою якось ще десь пересікалися, і я починала розуміти, що, можливо, у мене є потяг саме до неї. І мені від цього було дуже некомфортно. До того ж я на той час була людина наче релігійна. Я почала читати якусь літературу. Тоді ще не був настільки поширений інтернет і не було звідки брати інформацію, крім якихось книжкових майданчиків, як у нас у Львові біля пам’ятника Івану Федорову.
Марина Усманова з Херсона, 42 роки
У мене все було складно. Мабуть, перші лесбійські досвіди я мала в 17 років. Я по кілька років жила поліамурною родиною з чоловіком і жінкою (це коли я була одружена). А потім я знаходила собі якихось творчих богемних дівчат. А з лесбійками я познайомилася набагато пізніше. Я думала, що їх у Херсоні немає.
Ще до того, як я дізналася про газету «СПИД-инфо», в якій я бачила оголошення і зрозуміла, що це (лесбійськість — прим. авт.) можливо, я була закохана у свою однокласницю. Одного разу по телевізору йшла якась передача (це тоді почала просочуватися перша інформація) про те, що десь проскочила новина, що в Індії дві дівчини дуже сильно дружили, потім вирішили, що їм потрібно одружитися, тому для цього одна з них стала чоловіком. І в мене були такі роздуми про це (як я собі в 9 чи 10 років уявляла, що таке стати хлопцем): напевно, їй потрібно буде пришити пеніс. І я собі уявляла, що це можливий вихід, щоб одружитися з подругою, в яку я була закохана, але щось собі пришивати чомусь я зовсім не хотіла. «Подруга, мабуть, також навряд чи буде рада такій перспективі — що ж робити?», — думала я. (Сміється.)
А потім, у 17 років, коли я була молодою панк-дівчиною, в мене був хлопець, котрий позиціонувався як «повна сексуальна свобода». Одного разу він привів дівчину. І якось так вийшло, що пізніше чомусь хлопець образився. (Сміється.) Очевидно, що він розраховував на щось інше.
Пізніше, поки я була заміжня, у мене були три постійні партнерки, з якими я жила по кілька років. У сусідній кімнаті жив мій чоловік, усіх це влаштовувало, в тому числі його. Я, насправді, вийшла заміж для того, щоб від мене відчепилися. Якось чотири роки у нас була спільна з чоловіком дівчина. Їй взагалі було чудово, вона була бісексуальна, кожного дня могла вибирати, в яку кімнату їй піти. Потім я вже зрозуміла, що все-таки це дурня, навіщо це потрібно.
Маріанна Полевікова з Херсона, 36 років
Я почала платонічно любити жінок, мабуть, ще коли мені було вісім років. Водночас трішки не розуміла, що зі мною відбувається. Потім, років у сімнадцять, у мене було глибоке платонічне кохання до дівчини. Це була моя подруга. Якось вона сильно захворіла, в неї мала бути якась операція. Тож я, ламаючи правила, ночувала з нею на сусідньому ліжку без матраца в лікарні, тому що я хотіла бути з нею. Я тримала її за руку і просто бажала, щоб вона якнайшвидше одужала. Тоді я не розуміла, чому я так почуваюся і так поступаю.
Але через те, що я ніколи у своєму житті не бачила, що існують гомосексуальні люди, я почала багато займатися сексом з чоловіками, щоб зрозуміти, що, може, щось зі мною не так, всі ж [жінки] займаються сексом [з чоловіками]. І мама весь час говорила мені, що потрібно вийти заміж. А я тоді була пацанкою, зараз все дуже змінилося. Насправді я просто намагалася одягти на себе цю суспільну роль, яку потрібно виконувати. Я займалася насиллям над собою.
А потім, десь у 2000-х роках, я почала розуміти… Ми почали знаходити в газетках якусь інформацію.
Анна Шаригіна з Харкова, 44 роки
Я намагалася будувати стосунки з чоловіками, вийшла заміж. Я була дуже нещаслива, але це не про гетеросексуальність, це не про гетеросексуальне нещастя, це було особисте. Я тиснула на себе, щоб вийти заміж скоріше, напевно, трохи тиснула на чоловіка, а можливо, на нього тиснула не тільки я, а й його сім’я. Мені тоді було 24 роки. А мене мама народила в 24, і я завжди виходила з того, що мені треба вже заміж, бо я була вже стара. А моєму чоловіку було вже під 30, і на нього теж всі тиснули. Тож ми одружилися і жили з батьками перші кілька місяців. Мені здається, що саме співжиття з його родиною було останнім цвяхом у кришку труни нашого подружжя, яку ми купили прямо на весіллі. І мені було дуже не по собі, це була взагалі не моя ситуація, взагалі не про мене, усі ці котлети-борщі, якась чужа жінка, яка хоче, щоб я її мамою називала.
Віра Чернигіна з Харкова, 38 років
Я і моя сестра Надя — з маленького міста у Дніпропетровській області. Коли я переїжджала у Харків у 17 років після вступу в інститут, я вже тоді розуміла, що я, можливо, хоч щось знайду у цьому місті. Але я не знала, що це «можливо» затягнеться на кілька років.
Я зрозуміла про свою сексуальність, коли була на другому курсі інституту, мені було 18 або 19 років, це був 2001 чи 2002 рік. Тоді я почала шукати, але нічого не знаходила, крім гетеросексуальних дівчат. Просто, знаєш, сидиш собі з дівчатами, п’єш, а потім кажеш: «Та мені дівчата подобаються», і вони такі: «Так, це так цікаво», — і починають з тобою фліртувати. Це тривало до 2004 року, коли в мене ставалися дуже випадкові взаємодії сексуального характеру. І це зовсім не було про орієнтацію. Може, про задоволення незрозумілих потреб.
Ліза (ім’я змінено) з Одеси, 53 роки
Я усвідомила, що я лесбійка, у 1999 році, мені був 31 рік. До цього я не можу сказати, що я відчувала якийсь особливий фізичний потяг до жінок, але емоційний — з самого дитинства. Мені завжди була потрібна якась соплива подружка, яку потрібно було захищати. При цьому я і з хлопчиками дружила, але мені більше подобалися хлопчачі які-небудь більш активні ігри (хоч я і розумію — це не хлопчачі ігри, вони більше ідентифікувались як «хлопчачі»). І більше я любила тратити гроші на ключки та м’ячики, ніж на ляльок, така дівчинка-хуліганка, я не надавала цьому значення. Це радянське дитинство, тоді була моторошна стигматизація, дискримінація. Вважалося, що найжахливіше, що могло статися з людиною — це приниження любити людину своєї статі, займатися сексом з людиною своєї статі, це транслювалося всюди, і в дитячому середовищі це було жахливо.
Пам’ятаю, одна подружка, Лєна (ім’я змінено — прим. авт.), нам було років по 17, сказала: «Давай поцілуємося, тому що мій хлопець сказав, що я не вмію цілуватися». Я також не вміла, але відповіла: «Ну давай». Після чого вона питає: «Ну що?». А я: ну, не знаю, мені сподобалося. На цьому все й закінчилося. Але мене тягнуло і ще навіть коли я не усвідомлювала, мене ображало, коли мені говорили [дівчата], що я була б класним хлопцем. Особливо коли я трохи випивала, мені дуже подобалося танцювати з дівчатками, ми весь час грали в якихось типу лесбійок.
У нас в 90-х ще була така манія пиячити в якихось клубах. Одного разу в нас закінчилися гроші, і ми пішли в якийсь клуб, якось туди пробралися, і у нас вже не було грошей ні на що. Моя подруга Лєна, з якою ми поцілувалися і яка наче була натуралка-натуралкою, вона сидить п’яна і каже: «Подивися, там ніхто не танцює, пішли потанцюємо». Ми пішли на танцпол, ну, це були чисто викрутаси якісь, гра на публіку. Ми повернулися за столик, і тут вже були якісь хлопці навколо нас, повний стіл випивки. Ну, це нічим не закінчувалося зазвичай. Вона перша потрапила в якусь історію з мужиками в якійсь сауні. Вона прийшла і каже мені: «Не повіриш, я п’яна переспала з бабою, мені сподобалося, я навіть домовилися з нею про побачення». Але вранці Лєна не пішла. А мені було цікаво.
Перший мій досвід, коли я зрозуміла, що мені дуже подобається жінка, був десь у 1993 чи 1994 році. Я закохалася в одну дівчину — Оксану (ім’я змінено — прим. авт.). Вона була неймовірно красивою. Я теж була досить жіночною. Мене весь час не влаштовував мій шлюб, чомусь я була в пошуках іншого чоловіка. Ось з нею ми якось дуже зблизилися, і коли ми напивалися, разом танцювали, обнімалися, цілувалися і майже кожен день бачилися. Але ми так і не зважилися на якісь взаємні відносини, хоча вона говорила, мовляв, мені швидше сподобається красива дівчина, ніж хлопець, і у нас був якийсь внутрішній зв’язок. Зараз вона ортодоксальна єврейка з купою дітей, пішла в релігію. Ну, і взагалі-то з нас навіть подружки приколювалися: «Та вже переспіть, я вам 500 доларів дам, щоб подивитися». Якось ми з Оксаною були в круїзі, пам’ятаю, вранці йдемо з нею по пароплаву, обійнявшись, і ззаду якісь грузинки кажуть: «Дивись, живі лесбіянки», а вона така розвертається і каже: «А ви що, мертвих бачили?». І нам дуже подобалася ця гра, мені дуже подобалася. Ось до неї у мене була якась перша закоханість і потяг. Але я так і не зважилася.
У мене вийшло так, що сусід був гей, він мені дуже подобався, я ще не знала, що він був гей. Ми дружили, нам було дуже весело разом, ми тусували. І якось так вийшло, що перед його армією у нас йшли вже відносини до сексу, але я чомусь пасанула, я все-таки мала чоловіка, дитину. Коли він прийшов з армії, я вже дозріла, думаю, та пішло воно все. Але тоді вже він сказав, що він гей. Але ми дуже з ним сильно дружили. Якось він зі своїм бойфрендом на якусь чергову тусу привів дівчинку, вона була зовсім юна, напевно, вона в 9 або 10-му класі вчилася. Пам’ятаю, ми пішли в клуб, вона попросила мене відвести її в туалет, я подумала, ну, хіба мало чого, може, людина не знає, і вона почала там дуже активно до мене приставати і цим мене налякала. Я поїхала вранці на роботу, а вона на мене образилася. Я знала, що вона пішла ночувати до цих двох геїв. А в мене в голові вже щось засіло, і я по дорозі назад почала питати гея, а що роблять лесбіянки, що, я не розумію, я не знаю, як це робити. А він каже: «Та відчепися, я теж не знаю». І я така сиділа, значить, на роботі, а мені не сидиться. Думаю, ну добре, вони ще, напевно, сплять, треба купити якусь пляшку, квіти якось незграбно, мабуть, краще цукерки. Ну, і я така зірвалася з роботи, думаю, пішло все в жопу. Ми зустрічаємося з нею на виході. І я питаю: «Ти вже йдеш?», вона говорить: «Так», і я думаю: ну, слава богу. А потім пішла і випила цю пляшку з геями.
І довго ніякого не було досвіду, а потім виходить два якихось абсолютно п’яних досвіди, в повному коматозі, які мені не сподобалися. Перший раз мені точно не сподобався і я на багато що не зважилася, другий раз я зважилася на більше, але мені теж вранці було якось не по собі. Я закрила для себе цю тему, думаю, ні, напевно я гоню.
А потім вийшла така історія. У 99-му році я прийшла у Співтовариство анонімних наркоманів і алкоголіків. Я прийшла з проблемою, бо я вже дуже страшно бухала і нюхала. Там я познайомилася з жінкою, яка була старша за мене на 7 років, і я якось дуже сильно прив’язалася до неї. Наталія (ім’я змінено — прим. авт.) проявила до мене якийсь інтерес, і ініціатива була з її боку. Я відчувала, що мене до неї дуже тягне. Це вона мене перша поцілувала, і тоді я зрозуміла, що ось це ось вже все. І у нас з нею роман тривав десь три роки. Вона була одружена, більше бі, мене це, в принципі, влаштувало. Але ось в останній рік почався цей такий період, я довго не могла змиритися, що зі мною щось не так…
Я ніби вважала, що у мене є Наталія, але в той же час шукала чоловіка. Я довго не могла прийняти, що це так (що я лесбійка — прим. авт.), але я розуміла, що я закохана, що мене до неї тягне, що мені з нею добре в багатьох аспектах. Вона досить серйозно мене використовувала, я добре заробляла, але, в принципі, мене це влаштовувало, мені подобалося. І я тоді почала набувати якийсь більш маскулінний вигляд, не знаю, чому так почало відбуватися, ну, ще тенденція така була. Потім ще я почала розуміти, що ці відносини ні до чого доброго не приведуть.
То в який спосіб лесбійки шукали одна одну, зустрічалися в 90-х і 2000-х? Читайте у наступній статті!
Знайшли історичні неточності або вам є що доповнити до цих історій та фактів? Пишіть нам на електронну адресу lesbian.archive.ua@gmail.com.