Лесбійська культура в усьому розмаїтті її практик, комунікацій, символів, а надто саме існування сапфічних жінок на українських землях лишали розпачливо мало слідів в історії через перетин таких перешкод, як патріархатний утиск жінок, гетеросексизм і лесбофобність історії, тоталітарний контроль сексуальності, негласний осуд, відкриті репресії та, як наслідок, стигма і травма. 

Атомізованість окремих лесбійок, позбавлених позитивного самоусвідомлення, унеможливила зародження тяглої лесбійської спільноти до становлення державності і практично стерла українок зі світової історії лесбійства. Так, у розрізі криміналізації одностатевих стосунків термін «гомосексуалізм» законом — а отже, і суспільством — поширювався лише на чоловіків (їх карали за «мужолозтво»). Жіночу любов історія довго замовчувала, тому відомості про лесбійок в Україні до початку ХХ ст. до нас майже не дійшли^[1]Кон, І. С. Світанкове місячне сяйво: лики та маски одностатевого кохання / І. С. Кон. — Львів: НВФ «Українські … Continue reading.

Кілька слів про період до ХХ ст.

У Київській Русі лесбійство вважали різновидом мастурбації: за єпископом новгородським Нифонтом (ХІІ ст.), сексуальний контакт двох дівчат-підлітків — менший гріх, ніж «блуд» із чоловіком (особливо за збереження «цноти»)^[2]Там само.. Содомію згадано в «Домострої» (XVI ст.) і «Стоглаві» (1551), але непроникальні лесбійські практики середньовічне право не розпізнавало як секс — вони були лише морально неприйнятними^[3]Марія Тетерюк. Історія і секс. — Гендер в деталях, 2018.. За «найстрашніший гріх» на Січі побивали палицями при ганебному стовпі^[4]Яворницький, Д.І., 1990. Історія запорізьких козаків. 1 том. — Львів: Видавництво «Світ», — 319 с., Петро І ввів «содомський гріх» у законодавство (1715)^[5]Артикул воинский 1715 г., з 1845 року геїв позбавляли всього майна і засилали до Сибіру^[6] Коротка історія гомосексуальних репресій в Україні., з 1885-го фізичні покарання знято^[7]Таганцев, Н.С. Уложение о наказаниях уголовных и исправительных 1885 года. — Москва: Книга по требованию, 2011. — … Continue reading, а в 1903-му ув’язнення скорочено до 3 місяців^[8]Новое уголовное уложение, Высочайше утвержденное 22 марта 1903 года. — СПб.: Изд. В.П.Анисимова, 1903. — 250 с.. 

Відомі лише найвпливовіші лесбійки — такі як княгиня Катерина Романова Дашкова (1743—1809) і Катерина ІІ^[9]Кон, І. С. Світанкове місячне сяйво: лики та маски одностатевого кохання / І. С. Кон. — Львів: НВФ «Українські … Continue reading. 

• 

• 

До та протягом ХХ ст. лесбійство на українських землях хоч і не вважалося кримінальним злочином, проте було табуйованим, переслідувалося і каралося менш офіційно: жінок піддавали суспільному осуду, примусовому психіатричному «лікуванню» (тортурам) та операціям, позбавляли громадянських прав і можливостей.

На зламі ХХ століття: салонне лесбійство та відносна терпимість

На початку ХХ ст. лесбійське кохання переживає моральний ренесанс: його перевідкривали та сповідували художні еліти, поки ширше російське суспільство ставилося до лесбійок, як і до геїв, негативно-відразливо, асоціюючи їх головно з проституцією. Еротизм жіночої «романтичної дружби» обирали не помічати, наївно трактувалися й практики «обожнювання», поширені між ученицями та стосовно виховательок в інститутах шляхетних дівчат. Достатньо толерувалися стабільні жіночі пари без жодної чоловічої участі, сприймаючись як позбавлені сексуальності (як-от Анна Євреїнова (1844—1917), одна з перших російських феміністок і юристок, і письменниця Марія Федорова чи дитяча письменниця Наталія Манасеїна (1869—1930) і поетеса-символістка Поліксена Соловйова (1867—1924)^[10]Кон, І. С. Світанкове місячне сяйво: лики та маски одностатевого кохання / І. С. Кон. — Львів: НВФ «Українські … Continue reading. Активно досліджуються відкриті стосунки, розширюючи рамки гетеромоногамії, відомі жінки не приховують стосунків. Ця свобода подарувала історії мисткинь, науковиць, діячок, різною мірою занурених у сапфічне:  

• 

• 

1910-ті та 1920-ті: декриміналізація гомосексуальності і спалах сексуальної революції

У Російській імперії чоловіча гомосексуальність каралась законом, а лесбійки не були криміналізовані, за винятком Фінляндії (з 1891 року).

Під час революції 1917-го з кримінальним кодексом скасовано і Закон про покарання за гомосексуальність (вона не згадується й у редакціях кодексу УРСР до 1927 року). У новому кримінальному кодексі УРСР (1922) немає покарання за добровільні гомосексуальні стосунки між повнолітніми партнерами. При цьому з 1917 року до середини 1920-х розквітнув безцензурний друк. Було надзвичайно лібералізоване законодавство про шлюб, сімейні відносини.

Сексуальна революція принесла в СРСР експерименти з форматами стосунків та дискутування рамок сексуальності. Можливості, що їх пропонувала ідеологія ленінського марксизму (сексуальна лібералізація, жіноча емансипація, інтерес до проміскуїтету та поліаморності), призвели до появи описів гомосексуальності в тому числі як норми.

І хоча прогресивне законодавство не усунуло гомофобні настрої, і за браку законів гомосексуал_ок усе одно переслідували за звинуваченнями в «порушеннях суспільної моралі», «утримуванні кубел розпусти», за суміжними статтями (як-от зґвалтування), під гаслом «боротьби з розбещенням неповнолітніх»^[11]Колос, М. І. Кримінальне право в Україні (X — початок XXI століття): моногр. [у 2 т.]. — Київ: Острог, 2011. Т. 1: Освіта, … Continue reading та з «революційною доцільністю»^[12]Райдужна книга / Центр «Наш світ». — Київ: Центр «Наш світ», 2018. — 252 с., ЛГБТ-люди брали активну участь у суспільному житті (влаштовували салони з тематичними вечірками, травесті-вечори та костюмовані весілля, займалися мистецтвом, долучалися до активізму). В рамках оголеного маршу радикально-нудистської спільноти «Долой стыд» відбувся і марш лесбійок (19 грудня 1918 року): жінки разом з чоловіками марширували в підтримку сексуальної лібералізації. Проте лесбійки, на відміну від геїв, не афішували своє життя, тому лесбійська культура не склалася як така навіть у столицях.

На західноукраїнських землях до Другої світової ситуація дуже різнилася: у Польщі одностатевий секс не переслідувався (крім як з 1835 до 1932 року, після чого криміналізовано тільки гомо-проституцію); у Чехословаччині добровільні одностатеві стосунки (як між чоловіками, так і між жінками) каралися ув’язненням від 1 до 5 років. У Румунії, якій у 1918-1940 роках належала Північна Буковина, добровільний одностатевий секс був легальним до 1937 року, відколи карався, якщо спричиняв «публічний скандал»^[13]Райдужна книга / Центр «Наш світ». — Київ: Центр «Наш світ», 2018. — 252 с..

Ненадовго позбувшись опіки кримінального права, гомосексуальні люди стали об’єктом дослідів радянської психіатрії, у подальшому — каральної. Медицина і юриспруденція звели гомосексуальність зі злочину до важко- чи навіть невиліковної хвороби^[14]Кон, И. Любовь небесного цвета. — СПб. Продолжение жизни. 2001 г. 382 с.. У 20-х було розроблено теорію для визначення «активних лесбійок», яких «виявляли» за енергійністю, підприємливістю, успіхом у чоловічих професіях, палінням, вживанням алкоголю і лайки, «чоловічим» виглядом, любов’ю до верхової їзди та кар’єрою в армії^[15]Бютикофер, А. Гомосексуализм в Советском Союзе и в сегодняшней России // Журнал “die”, № 8, осінь 1998 р., с. 6-8.. У психіатричному спецвиданні 1927 року гомосексуальність жінки, яка видавала себе у Громадянську війну за чоловіка, розглянуто як ознаку психопатології особистості^[16]Хейли Д. Однополый эрос в России (вторая половина ХIХ — начало ХХ в.в.). — Зеркало. ИБ БЛиГ, 1995. Приложение к № 3..

1930-ті—1970-ті: каральна психіатрія, цензура і підпілля

Зі сталінським терором та патріархальним відкотом прогресивних 20-х завойовані свободи відбирають, і держава жорстко контролює сексуальність громадян_ок. Курсом пропаганди «сімейних цінностей» від 1936 року заборонено аборти, складніше укласти і розірвати шлюб, гетеро-сім’я пропагується як «осередок суспільства».

Оскільки лесбійки не вписувалися в ідеал «здорового» суспільства «соціалістичного» стандарту, в СРСР їх просто не могло бути. Тому наукові установи досліджували гомосексуалок з чіткою метою — довести їхню ненормальність^[17]Kon I. Coming out into Chaos in: Kon I. (ed.) The Sexual Revolution in Russia: From the Age of the Czars to Today. New York: Free Press, 1995, р. 251., у психології і психіатрії вживали термін «гомосексуалістка». Суспільне сприйняття мало відрізнялося від ставлення до геїв: лесбійок висміювали, переслідували, виключали з університетів, звільняли з роботи, позбавляли права опіки над дітьми^[18]Kon I. Coming out into Chaos in: Kon I. (ed.) The Sexual Revolution in Russia: From the Age of the Czars to Today. New York: Free Press, 1995, р. 251..

11 січня 1934 року до кримінального права України повернуто статтю «мужолозтво», а в пресі розгорнуто суспільно-політичну кампанію проти гомосексуальності^[19]Гейдар Л., Довбах Г. Бути лесбійкою в Україні: здобуваючи силу. — Київ, 2007. — 122 с.. Хоча закон стосувався виключно геїв (в’язниця від 3 до 5 років)^[20]Райдужна книга / Центр «Наш світ». — К.:  Центр «Наш світ», 2018. — 252 с., за гомосексуальні стосунки жінку чекали як мінімум догана на партзібранні чи товариському суді, позбавлення членства в партії, як максимум (і найімовірніше) — примусове «лікування» у психіатричних закладах, яке критично підривало здоров’я.

Молодих гомо- та бісексуальних жінок (особливо 15-19-річних) госпіталізували в психіатричні лікарні на 3 місяці, де застосовували цілий спектр засобів, що руйнують особистість: медикаменти з впливами на свідомість, електрошок. Після цього жінок реєстрували у місцевого психіатра як психічно хворих, що перешкоджало професійній кар’єрі, можливості здати іспит та отримати водійські права^[21]Бютикофер, А. Гомосексуализм в Советском Союзе и в сегодняшней России // Журнал “die”, N^o 8, осінь 1998 р., с. 6-8., і продовжували періодично «лікувати» амбулаторно. Звільнившись з місць «лікування», «жінки втрачали не просто здоров’я, а й узагалі надію облаштувати покалічене життя»^[22]Kon I. Coming out into Chaos in: Kon I. (ed.) The Sexual Revolution in Russia: From the Age of the Czars to Today, New York: Free Press, 1995, р. 251..

Ще у 1920-х як в СРСР, так і в Європі намагалися «лікувати» гомосексуальність хірургічно: після експериментів з пересадкою статевих залоз геям (1918) у Росії поширилася ендокринна теорія гомосексуальності, і над лесбійками теж почали експерименти. Проте жіноча гомосексуальність, на відміну від чоловічої, не коригувалася. У 1928 році професор Харківського університету Я. І. Кіров умовив 27-літню селянку Єфросинію В. на операцію і трансплантував їй під праву молочну залозу фрагменти яєчника свині (її орієнтація не змінилася, і лікар визнав, що «одного лиш біологічного втручання недостатньо для лікування збочень такого штибу»^[23]Dan Healy. Evgeniia|Evgenu. Queer Case Histories in the First Years of Soviet Power. Gender and History, 9, 1 (April 1997).).

У 1965 році психіатриня Є. М. Деревинська захистила дисертацію «Матеріали до клініки, патогенезу, терапії жіночого гомосексуалізму» про досліди над лесбійками в Карагандинському жіночому виправному таборі з 1954 по 1960, описавши «позитивні результати» від аміназину та психотерапії. Концепцію розвинув один із засновників сексопатології в СРСР Абрам Свядощ. Саме це вчення, політизовані установки і патерналізм радянської медицини обернулися репресивною психіатрією^[24]Дан Хили. Гомосексуальное влечение в революционной России: регулирование сексуально-гендерного … Continue reading. Революційна як на 1974 рік висвітленням жіночої сексуальності праця Свядоща «Жіноча сексопатологія» описувала лесбійство як хворобу, хоча автор і визнавав, що «лікування» (від електрошоку і гормональної терапії до кастрації) ефектів не дало.

Публічно любов між жінками в СРСР не обговорювалася, вважаючись психічною хворобою. З кінця 1930-х будь-яка згадка про одностатеве кохання, крім спеціальної юридичної і медичної літератури, доступ до якої був обмежений, суворо табуйована. Не допускали згадок про особисте життя відомих людей, не друкували твори на гомосексуальну тематику, посвяти і звернення у класичній поезії перекладали як гетеросексуальні^[25]Гаспаров М. Л. Классическая филология и цензура нравов // Литературное обозрение, 1991. № 11, с. 4-7.. Після 1936 року про лесбійську любов не лише не пишуть і не говорять, на неї навіть не натякають у сталінську епоху і пізніше, аж до 1980-х. Слово «лесбійка» можна зустріти лише у списках психічних перверсій.

В умовах розрізненості й засекреченості точками спілкування жінок залишалися гуртожитки, трудові табори і жіночі тюрми. Більшість молодих лесбійок мали перші сексуальні досвіди саме в жіночих гуртожитках. Жінку було легше провести в кімнату чи комунальну квартиру, зняти кімнату в готелі (гетеро-пара мусила доводити, що є подружжям)^[26]Бютикофер, А. Гомосексуализм в Советском Союзе и в сегодняшней России // Журнал “die”, N^o 8, осінь 1998 р., с. 6-8..

У 1930-х у сталінських таборах і жіночих тюрмах розквітає тюремно-табірна лесбійська субкультура, що поширилася з виправних закладів у напівкриміналізовані, люмпенізовані групи, а потім поступово розповсюдилася на все радянське суспільство, особливо на лесбійок робітничого класу і нижчих верств, які відтворюють чіткий патріархальний розподіл ролей. З романтичного образу «старшої» і «молодшої» партнерок ролі в лесбійській естетиці трансформувалися у зліпок гетеро-парадигми «він» і «вона»^[27]Ольга Жук. Русские амазонки. История лесбийской субкультуры в России. XX век. — Москва: 1998.. 

З іншого боку, патріархальний утиск спрямовував лесбійок назад до гетеросексуальної родини, тому вони часто змушені були залишатися у стосунках, які сьогодні складно відрізнити від романтичних. Лесбійки частіше за геїв вступали через суспільний тиск у шлюб, який суміщали з романами. Але хоча жіночі партнерства, розцінені як дружба, викликали менше пліток, а жіноча гомоеротичність (як-от поцілунки) не табуювалась, молодій жінці, що усвідомлювала свою орієнтацію, знайти подругу було складніше, ніж геєві — друга^[28]Kon I. Coming out into Chaos in: Kon I. (ed.) The Sexual Revolution in Russia: From the Age of the Czars to Today. New York: Free Press, 1995, р. 251.. Досвід ізольованих жінок був унікальним, та спільними для всіх радянських лесбійок були гострий брак інформації і тиск гетеросексуального стандарту, що визначав психічне здоров’я. Їх непокоїли базові, а не ідентичнісні питання: «Чи одна я така?», «Чи я ненормальна? Що зі мною?».

«Відлига» не торкнулася сфери сексуальності, і в 1960-х лесбійок продовжували примусово «лікувати». 1 квітня 1961 року покарання за «мужолозтво» було зменшене до 1 року тюрми або трирічного заслання, а в 1973-му відбулися перші підваження карності одностатевого сексу за згодою сторін: у підручнику з кримінального права підкреслено неспроможність аргументів «порушення соціалістичної моралі» та «розбещення молоді»)^[29]Шаргородський М. Д., Осіпов П.П. Курс радянського кримінального права. Частина особлива. Т. 3. Львів, 1973..

З кінця 70-х лесбійки, ймовірно, зосереджувалися в університетах і театральних колах великих міст, серед інтелектуалок, технічної інтелігенції і фабричних працівниць. Гомосексуальність селебрітіз стає «всім відомою таємницею», приватні лесбійські групки утворюються по всьому Союзу^[30]Бютикофер, А. Гомосексуализм в Советском Союзе и в сегодняшней России // Журнал “die”, N^o 8, осінь 1998 р., с. 6-8.. У селах люди були терпимішими, жінки могли, не ховаючись, прожити з «мужи́чками» (буч) все життя, виховати дітей, не стикаючись з великим осудом.

Але в 70-х та 80-х українські лесбійки, змушені мовчати, все ще рідко кудись виїжджали (особливо з малих міст), не наважувались на зміни стилю життя, часто не робили спроб побудувати стосунки, практично не спілкувалися (за винятком листування), тому про побудову спільноти на кшталт західної не йшлося. У 1987 зафіксовано перші випадки ВІЛ / СНІДу в Україні, що прискорить декриміналізацію гомосексуальності.

У Радянському Союзі виростали цілі покоління ЛГБТ-людей, не здатні дізнатися про себе, з уявленнями, що вони є чимось настільки мерзенним, що про це непристойно згадувати. Батьки штовхали дочок у ліжко з чоловіками в якості «коригуючих згвалтувань». Гетеробільшість зовсім не чула про гомосексуальність або була певна, що «це» зустрічається тільки у в’язниці, монастирі або на Кавказі (за непристойними анекдотами), а ще на «гнилому Заході». Перший президент України Леонід Кравчук зізнався: «До останнього часу я просто не вірив, що ТАКЕ [гомосексуальність] буває в житті. Думав, що це просто якась художня фантазія, яку люди вигадали. Та коли вже у зрілому віці я побачив усі ці фільми — художні та документальні — я просто не знайшов слів, аби пояснити це явище»^[31]Політика i культура, № 12, 1999, с. 43-44..

1980-ті: гласність, дискусія, консолідація

З демократизацією і гласністю перебудови табуювання сексуальності в СРСР слабшає, і у пресі починається висвітлення теми, а з ним з’являються і перші уривчасті повідомлення про лесбійок^[32]Kon I. Coming out into Chaos in: Kon I. (ed.) The Sexual Revolution in Russia: From the Age of the Czars to Today. New York: Free Press, 1995, р. 251.. У газетах і журналах про гомосексуальність дискутують з юристами, лікарями, психологами, соціологами, що не розділяли патологізуючу трактовку^[33]«Вступ до сексології» І. Кона — одна з перших популярних просвітніх праць.; публікують особисті історії знаменитостей та сповіді пересічних лесбійок (феміністка Ольгерта Харитонова (нар. 1959): «Термін “лесбійка” я дізналася лише в 25»). Проблеми орієнтації дискутують у пресі, на радіо і телебаченні, і хоча громадськість інерційно ще ворожа (опитування 1989 «Як слід поводитися з гомосексуалістами?: з 2600 осіб по третині відповіли «знищити» та «ізолювати», «надати самим собі» — 12%, всього 6% — «допомагати»), стрімко розвивається фахова думка про необхідність скасування переслідувань, і до гомосексуал_ок виробляється терпиміше ставлення.

Формуються (спершу підпільно) перші ЛГБТ+організації, що займалися правозахистом (скасуванням статті за мужолозтво, збором інформації про переслідування), боротьбою з упередженнями через пресу, реабілітацією людей зі СНІДом, просвітою щодо безпечного сексу, знайомствами: у 1984 році заснована «Голуба лабораторія», куди входили й лесбійки-профеміністки^[34]Український фемінізм та націоналізм в умовах Холодної війни (1946–1991) // Гендер в деталях, 2020. (стала частиною Міжнародної асоціації ЛГБТІ). Зароджується нішева періодика («Тема», «Спид-инфо»)^[35]Надежда Нартова. Лесбийское сообщество в России: политика запрещения и/или политика исключения // Защита … Continue reading. У червні 1989-го московська «Асоціація сексуальних меншин (союз геїв і лесбійок)» закликала владу Союзу і республік припинити кримінальне переслідування гомосексуалів(-ок). У травні 1990 року в Естонії відбулася конференція «Сексуальні меншини і суспільство. Зміна оцінок гомосексуальності у ХХ столітті в Європі», де оцінено становище ЛГБТ в СРСР^[36]Райдужна книга /  Центр «Наш світ». — Київ:  Центр «Наш світ», 2018. — 252 с..

У жіночих колоніях в цей період і далі масово практикуються гомосексуальні стосунки, але насильство менш поширене і жорстоке, ніж у чоловічих закладах. Поза колоніями лесбійок (особливо «активних»), хоча вони нечасто виходили за вузьке «домашнє» коло знайомств, могли ґвалтувати гетеросексуали, як приманку використавши жінку в проституції (що у кримінальному світі вважалося ледве не доблестю). Лесбійські відносини у криміналі були прийнятні, лесбійка не припиняла задовольняти бажань чоловіка, а ще краще разом із партнеркою організовувала йому «видовище»^[37]Райдужна книга /  Центр «Наш світ». — Київ:  Центр «Наш світ», 2018. — 252 с.. Випадки лесбійської проституції не описані.

Завдяки широкій нейтральній просвіті останніх десятиліть перед незалежністю дедалі більше лесбійок усвідомлюють та приймають власну орієнтацію. Тривають пошуки собі подібних, утруднені браком лесбійських «плєшок» (традиційних і популярних місць зустрічей), люди знайомляться через оголошення в газетах (перша служба знайомств для геїв та лесбійок — у «Спид-инфо», 1991). Знання і контакти передаються «з рук у руки» через «тематичних» знайомих, створюються місцеві ЛГБТ-групи за інтересами (професіями, гобі). Все ще змушені вести подвійне життя через переслідування та осуд, лесбійки намагаються «легалізувати» партнерок у сім’ї як подруг (що, втім, вдавалося рідко через частий брак у молоді окремого житла)^[38]Райдужна книга /  Центр «Наш світ». — Київ:  Центр «Наш світ», 2018. — 252 с.. Долаючи стигму та ізоляцію, українські лесбійки в час розпаду СРСР починають переживати себе нарешті не самотніми.